Як свідчать археологічні розкопки та знахідки, Вільгір у давнину засновувався у кількох місцях та в різні періоди розвитку людства. У межах сучасного поселення знайдено сліди городища періоду Х-ХІ століть, напівзруйновані фортечні вали. Загальна площа решток споруд сягає 1,5 гектара. Офіційна згадка про це село є в енциклопедичному словнику Брокгауза і Єфрона за 1484 рік, хоча багато хто з дослідників вважає, що Вели Гори (Вільгір) документально вперше зафіксовано під час опису земель Луцького замку в 1545 році.
Здавна місцеві поселенці славилися працьовитістю. Вже у XVI-XVII століттях вони мали на Горині водяні млини, мануфактурні підприємства. Помітно збагатили статки села і родина Семена Хребтовича Богуринського, і землянин Андрій Добрянський та ганна Добрянська з родини Джчусянів. В основному вся виробнича база та рукотворна краса поруйнована за роки визвольної війни українського народу проти поляків в 1648-1654 роках. Довго тривало польське поневолення, а в 1794 році воно змінилося на російське. Війна з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1914 р. виявилася також кровопролитною для селян.
За панської Польщі (1920-1939) у Вільгорі функціонувала чотирикласна школа. У 1940 році Вільгір приєднано до новоутвореного Гощанського району. Після війни люди Вільгора довго впиралися - не хотіли писатися до колгоспу. Примусили створили артіль аж в 1949 році. А в 1959 році ці села приєднали до Бугринського колгоспу з назвою "Зоря комунізму". Бригадним селом Вільгір залишався до розпаювання колгоспних угідь під назвою "Зоря". Тепер тут утворено приватне орендне сільськогосподарське підприємство.
Село у 2002 році мало Свято-Покровську церкву, клуб, бібліотеку, загальноосвітню школу, медпункт. на період 2001 року тут знаходилося 250 садиб, де проживало понад 500 мещканців.
Меню
