За легендою, на високому пагорбі неподалік Горині першим поселився бувалий козак на ім'я Симон. Село швидко розросталося. Поселення того козака пізніше стали називати Симоновим. Інша легенда, підтверджує сказане в першій щодо існування замку неподалік села, а задовго до нього було праслов'янське поселення. У словнику староукраїнської мови XIV-XV століть, виданому в Києві у 1977-1978 роках, вміщено згадку про це село за 1436 рік. Тоді, начеб воно називалося Симон. Інші джерела засвідчують першу згадку про це село в 1545 році.
Симонів мав немало власників. Довгий час належав дітям та внукам хрещеного перекопського мурзи Кирдея. Та в 1545 році ним володів польський магнат Матіас Зенкович, потім перейшов до рук одного з нащадків того ж перекопського мурзи, який на наших землях започаткував багато знатних родин – Велігорських, Богуринських, Гойських, Чапличів-Шпанівських.
Наприкінці ХІХ століття всі багатства тут викупив князь Четвертинський. Одним з найприбутковіших виробництв місевих володарів була гуральня, де із зерна виготовляли спирт.
З приходом Червоної армії у 1918 році, бідняки имонова щиро повірили у справедливість радянської влади. У 1940 році в Симонові було утворено сільську раду, головою якої став Варфоломій Пархомець. Тоді ж почав організовуватися колгосп.
На початку липня 1941 року у Симонів увійшли гітлерівські війська. Симонів звільнили бійці Новоград-Волинської дивізії Червоної армії 18 січня 1944 року.
У 1948 році відновили попередній колгосп (довоєнний) і заснували ще два - "Комсомолець", "Червона зірка".
Періодом руйнації став період розпаювання колгоспних земель, розмови про розпаювання усуспільненого майна, яке стали нищівно розкрадати.
Село має сільську раду. Населення за переписом 2001 року складає 1776 чол.
Меню
